українці в Швейцарії - Асоціація розвитку української культури в Швейцарії

Опубліковано 08.05.202328.07.2025 від manager

Український «Борщ» на швейцарській радіохвилі

У Базелі українці заснували новий радіопроект «Борщ ФМ». Біженці пройшли відповідне навчання, і нині їхні голоси лунають на швейцарській хвилі місцевого радіо Х. Творча п’ятірка із Полтавщини. У сфері комунікації досі працювала лише одна учасниця команди. І хоч решта називає себе непрофесіоналами, але новоспечені радійники кажуть: вони хочуть завдяки інформаційній підтримці допомагати українцям адаптуватися у Швейцарії, а додому повернутися із новим досвідом.

«Ми намагаємося говорити українською. Чому? Тому що українська звучить смачно – як борщ» – це гасло українського радіо на швейцарській хвилі. Інших варіантів із назвою навіть не розглядали. Два місяці копіткої роботи і команда вже почала отримувати зворотній зв’язок. «Ми отримуємо листи від швейцарців із запитаннями про музику. Вони почули в ефірі і питають, яка саме композиція звучала. Їм подобається, їм цікаво. Не дивлячись на те, що ми розмовляємо українською мовою, а відтак вони нас не розуміють, але наша музика їм дуже заходить», – розповідає учасниця команди радіо «Борщ», професійна комунікаційниця Ірина КОЛЕЧКІНА.

Організувала українське радіо, звісно, українка. Щоправда, Маргарита Антоні виїхала з Полтави за кордон ще у десятирічному віці. Після початку повномасштабного вторгнення жінка одразу почала допомагати біженцям. Проект, який вона написала, перевірили у культурній адміністрації міста. Там же оплатили навчання української команди радійній справі. «Радіо Х» – це давній соціальний проект в Базелі. Базель – дуже культурне місто і тут багато інвестують у культуру. Також тут живе багато іноземців – близько 30% усіх містян. Відтак, «Радіо Х» надає час для усіх іноземних груп, аби вони робили ефіри рідною мовою. Участь у проекті для українців неоплачувана. Дівчата та Сергій не отримують за роботу гроші», – каже організаторка проекту Маргарита АНТОНІ. Волонтерять, але дуже відповідально. «Ми вже випустили два ефіри, зараз працюємо над третім і він буде в прямому ефірі – це так важливо і так…навіть страшно. В нашому ефірі «салат». В нас є і офіційні новини для мігрантів, розповідаємо про офіційні закони Швейцарії, також у нас є інтеграційні посиденьки в Базелі. А наша молодь передбачувано робить рубрику про молодіжні новини», – розповідає учасниця команди радіо «Борщ» Олена КИСЕЛЬОВА.

У команду Олена прийшла разом із донькою. Катерина – наймолодша її учасниця. Дівчина не виключає, що пов’яже свою майбутню кар’єру із журналістикою. «Це дуже цікавий досвід для всіх нас і дуже незвично бачити маму у студії разом зі мною. Радіожурналістика – це коли говорити чітко, мати гарну дикцію та дуже і дуже добре володіти українською мовою», – підсумовує свою коротку професійну діяльність Катерина КИСЕЛЬОВА.

Майже половина всього ефіру – музика. Пісні є і старі, і нові. Головне, якість. За музичний контент відповідає Маргарита ГІБАЛОВА. Дівчина каже: намагається уникати «шароварщини» та «байрактарщини». «Ми ставимо Вакарчука, Скрябіна, гурт «Без Обмежень», Христину Соловій, гурт «Моторола» тощо», – перелічує Маргарита. .

Вони не говорять про політику, не роблять реклами. Радіо Борщ ФМ -культурне , мистецьке, розважальне. «В нашій команді я єдиний хлопець і я відповідаю за технічну складову нашого радіо, – долучається до розмови Сергій МИГЛІН. – Відчуваю задоволення, коли після трьох годин монтажу одного інтерв’ю слухаю його на радіо і воно звучить просто ідеально».

Радійники беруть інтерв’ю у відомих українців, спілкуються з перехожими на вулицях. Шукають інформацію, гортають сторінки багатовікової історії швейцарського міста, яке їх прихистило під час російської навали. Бо не забути своє і навчитись новому – основне завдання українців за кордоном, які після перемоги неодмінно повернуться додому.

Світлана Прокопчук

Попередній
Наступна

Опубліковано 29.03.202328.07.2025 від manager

Естетичні виміри інформаційної війни

На початку ХХІ століття ми остаточно попрощалися із концепцією людини як істоти, що може розвинути себе до стану абсолютної раціональності, коли емоції стануть ознакою дикунства та невихованої первісності. Проте, це був довгий шлях, і в теоретичному плані він розпочався у ХУІІІ столітті із виокремлення особливого кола явищ, яким почала опікуватися естетика як напрямок філософської думки. Класична естетика обґрунтовувала свою важливість, посилаючись на мистецтво як специфічний феномен, сучасна некласична естетика розмірковує над відносністю границь мистецтва та повсякденного життя, включно із такими складними утвореннями, якими є політика, державне управління, релігія, наукова діяльність та міжнародні відносини. А отже, в загальному методологічному плані сформувався спосіб аналітичного бачення соціокультурного простору, який отримав визначення «естетичний поворот».

«Естетична додатковість» людського світу з’являється як абсолютна ознака усвідомленої активності і супроводжує всі аспекти людського життя. Не є виключенням війна, і це особливо виразно можна прослідкувати у наші дні, споглядаючи інформаційне супроводження Російсько-Українського протистояння, яке грає на емоціях всіх його учасників – від безпосередніх до опосередкованих. Саме естетична складова нашого мислення уможливлює використання інформації як зброї, що є додатковою до «військової зброї». Проте, ця «естетична зброя» може працювати та енергетично підживлюватися лише спираючись на багатовікові шари культури. А отже, для адекватного розуміння ситуації нам потрібно визнати, що інформація може функціонувати у позараціональний спосіб, утворюючи культурний простір, в якому немає чіткої границі між емоціями естетичними та вітальними. В певному сенсі, ми всі є заручниками культури та мистецтва, що так старанно пестували тисячоліттями.

Постмодерна філософія яскраво описала світ, в якому міфи, літературні сюжети, символи та образи, вірування та забобони є такими самими значущими носіями інформації, як і світ фізичної реальності. Вони є правдою у соціально-культурному сенсі, яка зберігається, відтворюється та унаслідується. І ця «правда» обумовлює для нас функціонування інформації, особливо у ситуаціях невизначеності та загроз, коли актуалізуються емоційні форми обробки інформації. Наразі емоції визнані фундаментальним та біологічно адаптивним способом реагування на зовнішні інформаційні стимули, і це дає підстави вважати їх умовою існування «іншої раціональності», що найяскравіше закарбована у мистецьких практиках. Ця специфічна раціональність сьогодні вивчається на межі мистецьких та позамистецьких практик.

Використання інформації як зброї обумовлене двома важливими переконаннями, що супроводжують людину, принаймні у часи, які ми визначаємо як цивілізацію. Вони пов’язані із інформаційною стратифікацією суспільства, яка сприяє формуванню недовіри щодо доступної інформації та офіційної інформації. Перша інформація – повсюдно доступна – сприймається як недостовірна, оскільки є ще інформація для втаємничених, езотерична інформація. Друга інформація – з офіційних джерел – ототожнюється з соціальною нерівністю в інформаційному сенсі, а отже є інформацією безумовно підозрілою. Тому протягом тисячоліть для пошуку та розповсюдження інформації використовуються такі канали як слухи та чутки, пророцтва та одкровення, бажано з ресурсів, що не є офіційними в певний час в певному суспільстві, та від осіб, що є очевидно інформаційно ініційованих у різний спосіб.

В часи розвитку цифрових технологій, такими джерелами «більш достовірної» інформації стають соціальні мережі та неурядові засоби масової інформації, поширення яких, власне, обумовлено тими двома інформаційними страхами, які ми означили як «страх доступності» та «страх офіційності». Проте, ці канали поширення сучасних форм слухів та чуток можуть використовуватися, і використовуються, для нав’язування «правди», яка спеціально формується для впливу на свідомість та для підштовхування персони до дій у запланованому напрямку, обов’язково спираючись на естетичні властивості нашого мислення. Власне, це і називається інформаційною війною – створення необхідного емоційного фону у супротивника, який стає основою сприйняття будь-якої інформації. Такий емоційно-інформаційний фон працює із соціально-культурним досвідом та використовує естетичні навички реципієнта.

Тому вивчення естетичної складової ведення війни та формування міжнародних відносин є необхідним напрямком для всебічного розуміння витоків сучасних конфліктів та процесів їх подолання.

Світлана Овчаренко

Опубліковано 28.03.202328.07.2025 від manager

Українці готують обід швейцарцям, щоб допомагати Україні

Ось вже два тижні поспіль кілька українців, які мешкають у Бургдорфі, що неподалік Берна, об’єднались і готують їжу для швейцарців. Виручені гроші вони планують надсилати в Україну. Завдяки цій ініціативі продукти харчування отримають люди, які мешкають поблизу фронту і через небезпеку для логістики часто не мають найнеобхіднішого – їжі.

У 21 –му столітті в це важко повірити. Не ймуть віри у це й самі українці, які через нав’язану росіянами війну опинились у небезпечних для життя обставинах. Але наразі чимало людей в Україні голодують. Це стосується прифронтових територій та населених пунктів, які опинились на лінії зіткнення. Якщо раніше проблем із доставкою продуктів чи інших товарів широкого вжитку не було, то нині кожен кілометр шляху гарантує небезпеку для життя. Попри усе там досі живуть люди. Чому вони не евакуюються на безпечніші території? Відповідь на це питання у кожного з них своя. Хтось бідкається на відсутність родичів, хтось не хоче залишати будинок, у якому мешкав усе життя. Зрештою, у всіх є щось спільне – хоч залишатися вдома небезпечно для життя, невідомості вони бояться ще більше. Але ніхто не залишає їх напризволяще. Знаходяться відчайдухи, які завозять у найнебезпечніші населенні пункти благодійну допомогу. Інколи це – працівники оперативних служб України, інколи – небайдужі волонтери, які не стоять осторонь чужої біди.

Не сидять, склавши рук, і ті українці, які через війну виїхали за кордон. Швейцарія надала прихисток майже 80 000 біженців. Кількасот з них мешкає у місті Бургдорф. Близько десяти вирішили об’єднатись, аби допомогти українцям з прифронтових територій.

Ідея належить Віталію Шевчуку та його дружині Марині. Родина Шевчуків об’єднала навколо себе інших вмотивованих біженців. І вже два тижні поспіль вони готують обіди, а люди, які відвідували перед тим Церкву, опісля можуть пообідати разом із родиною чи друзями, заплативши водночас символічну суму.

Проект належить християнській церкві BewegungPlus Burgdorf, яка знаходиться на Lyssachstrasse 33. Один із лідерів громади Stephan Schranz каже, що дуже радий цьому проекту і щасливий, що внесок усієї команди як Церкви благословляє багатьох людей. «Коли ми дивимося на ситуацію біженців у Швейцарії, ми постійно запитуємо себе: чи є перспектива допомогти українцям? А тепер ми спостерігаємо, як вмотивована група людей з України готує їжу для всієї церкви в неділю, і це робить нас щасливими! Я відчуваю, що це – безпрограшна ситуація. Це перемога «збірної» України. адже людям, які це роблять, їхня волонтерська праця дає визнання та відчуття здатності робити щось значуще. Але це перемога і для українців, які отримають фінансову допомогу завдяки проекту. Виграють від цього і відвідувачі Церкви, тому що вони не повинні готувати вдома після служби», – каже Stephan Schranz.

Серед усієї команди професійні кухарі лише Людмила Шевчук та Оксана Шупер. Вони готують спагеті, рис, картоплю. Запікають курку та смажать рибу. Усе присмачують соусами. Їжа тут на усі смаки – з м’ясом та без. Тетяна Гнітецька випікає десерти та булочки. Інші нарізають салати та подають страви, прикрашають залу. Допомагають і діти, які разом з батьками приїхали до Швейцарії шукати прихистку після повномасштабного вторгнення росіян. «Спочатку наша робота не виглядала злагоджено, адже це був наш перший досвід. Вже наступного разу ми діяли, як справжня команда. Кожен відповідав за те, що робив, – пригадує Віталій Шевчук. – Відтак, набравшись впевненості в собі, ми вирішили урізноманітнити меню українськими стравами. Тож подавали вареники з картоплею та голубці. Хвилювались, що традиційна українська кухня не сподобається швейцарцям, тому зготували небагато. Натомість люди ще раз підходили до нас не лише подякувати, але й запитати, чи не залишилось ще. Тож ми вирішили: наступного разу українських вареників буде більше!», – додає Віталій.

Stephan Schranz сподівається, що проект триватиме якомога довше. Церква пропонує простір для цього проекту. А його тривалість залежатиме подекуди від мотивації та можливостей «збірної» України. «Одне, про що я можу сказати з упевненістю, проект для нас є благом. Відтак, поки вони готують, доти ми будемо їсти. Війна в Україні робить мене та всіх людей у Церкві дуже засмученими та безсилими. Якось я запитав себе, у чому може полягати мій маленький внесок у полегшення страждань всіх людей від цієї війни. Відтоді у моїй родині з’явилося бажання стати приймаючою сім’єю і ми тимчасово запропонували кімнату жінці з дитиною. Цей досвід зробив нас щасливими. Церква зараз переживає те саме. Завдяки цьому кулінарному проекту ми всі можемо зробити невеликий внесок, аби великих страждань стало менше. Адже навіть невеликий внесок цінний», – впевнений Stephan Schranz.

Гроші, виручені завдяки цьому благодійному проекту, організатори відправлятимуть в Україну. Передбачається, що завдяки цій допомозі волонтери закуповуватимуть продукти харчування і завозитимуть їх на прифронтові території людям, які під обстрілами росіян залишаються без їжі та води, але вірять у перемогу України!

Світлана Прокопчук