На початку ХХІ століття ми остаточно попрощалися із концепцією людини як істоти, що може розвинути себе до стану абсолютної раціональності, коли емоції стануть ознакою дикунства та невихованої первісності. Проте, це був довгий шлях, і в теоретичному плані він розпочався у ХУІІІ столітті із виокремлення особливого кола явищ, яким почала опікуватися естетика як напрямок філософської думки. Класична естетика обґрунтовувала свою важливість, посилаючись на мистецтво як специфічний феномен, сучасна некласична естетика розмірковує над відносністю границь мистецтва та повсякденного життя, включно із такими складними утвореннями, якими є політика, державне управління, релігія, наукова діяльність та міжнародні відносини. А отже, в загальному методологічному плані сформувався спосіб аналітичного бачення соціокультурного простору, який отримав визначення «естетичний поворот».
«Естетична додатковість» людського світу з’являється як абсолютна ознака усвідомленої активності і супроводжує всі аспекти людського життя. Не є виключенням війна, і це особливо виразно можна прослідкувати у наші дні, споглядаючи інформаційне супроводження Російсько-Українського протистояння, яке грає на емоціях всіх його учасників – від безпосередніх до опосередкованих. Саме естетична складова нашого мислення уможливлює використання інформації як зброї, що є додатковою до «військової зброї». Проте, ця «естетична зброя» може працювати та енергетично підживлюватися лише спираючись на багатовікові шари культури. А отже, для адекватного розуміння ситуації нам потрібно визнати, що інформація може функціонувати у позараціональний спосіб, утворюючи культурний простір, в якому немає чіткої границі між емоціями естетичними та вітальними. В певному сенсі, ми всі є заручниками культури та мистецтва, що так старанно пестували тисячоліттями.
Постмодерна філософія яскраво описала світ, в якому міфи, літературні сюжети, символи та образи, вірування та забобони є такими самими значущими носіями інформації, як і світ фізичної реальності. Вони є правдою у соціально-культурному сенсі, яка зберігається, відтворюється та унаслідується. І ця «правда» обумовлює для нас функціонування інформації, особливо у ситуаціях невизначеності та загроз, коли актуалізуються емоційні форми обробки інформації. Наразі емоції визнані фундаментальним та біологічно адаптивним способом реагування на зовнішні інформаційні стимули, і це дає підстави вважати їх умовою існування «іншої раціональності», що найяскравіше закарбована у мистецьких практиках. Ця специфічна раціональність сьогодні вивчається на межі мистецьких та позамистецьких практик.
Використання інформації як зброї обумовлене двома важливими переконаннями, що супроводжують людину, принаймні у часи, які ми визначаємо як цивілізацію. Вони пов’язані із інформаційною стратифікацією суспільства, яка сприяє формуванню недовіри щодо доступної інформації та офіційної інформації. Перша інформація – повсюдно доступна – сприймається як недостовірна, оскільки є ще інформація для втаємничених, езотерична інформація. Друга інформація – з офіційних джерел – ототожнюється з соціальною нерівністю в інформаційному сенсі, а отже є інформацією безумовно підозрілою. Тому протягом тисячоліть для пошуку та розповсюдження інформації використовуються такі канали як слухи та чутки, пророцтва та одкровення, бажано з ресурсів, що не є офіційними в певний час в певному суспільстві, та від осіб, що є очевидно інформаційно ініційованих у різний спосіб.
В часи розвитку цифрових технологій, такими джерелами «більш достовірної» інформації стають соціальні мережі та неурядові засоби масової інформації, поширення яких, власне, обумовлено тими двома інформаційними страхами, які ми означили як «страх доступності» та «страх офіційності». Проте, ці канали поширення сучасних форм слухів та чуток можуть використовуватися, і використовуються, для нав’язування «правди», яка спеціально формується для впливу на свідомість та для підштовхування персони до дій у запланованому напрямку, обов’язково спираючись на естетичні властивості нашого мислення. Власне, це і називається інформаційною війною – створення необхідного емоційного фону у супротивника, який стає основою сприйняття будь-якої інформації. Такий емоційно-інформаційний фон працює із соціально-культурним досвідом та використовує естетичні навички реципієнта.
Тому вивчення естетичної складової ведення війни та формування міжнародних відносин є необхідним напрямком для всебічного розуміння витоків сучасних конфліктів та процесів їх подолання.
Світлана Овчаренко
