Традиції Зехселойтен ( Шести двонів) в Цюриху уже пів тисячі років – офіційно. Його історія починається 11 березня 1525 року, коли міським указом робочий день офіційно почав закінчуватися на фабриках та заводах о 6 годині вечора. Бо до того він тривав до закінчення світлового дня. Тому, це свято ще називають святом «гільдій», щось на кшталт профспілок, які гуртують і виборюють права робочих. За день до Зехселойтена, швейцарські діти йдуть у ході, переодягнені в робочий одяг різних гільдій (будівельники, м’ясники, судноплавці, швачки, лісоруби, пастухи, а також є і салонні фрау та кавалери). Відтоді, як Цюрих став багатонаціональним кантоном (майже 30 відсотків населення складають етноси зі всього світу), до дитячої ходи приєдналися представники різних національностей.
Задум створити українську групу, яка б продемонструвала свою ідентичність, вперше виникнув у 2014 році. До 2015 року українські діти представляли Україну, прямуючи під великими прапорами Росії. Серед швейцарських глядачів та туристів виникав дисонанс, нерозуміння, чому країна-Україна у статусі своєї незалежності, показує свою культуру та вбрання під чужим прапором?
На той момент організатор української дитячої групи, Пані Вікторія Штегер, мала двох маленьких діток і не хотіла записувати старшу дитину на ходу до російської групи. Можливо ідентичність, можливо патріотизм, а може, педантизм українських цінностей, закладені україно-польськими родичами, стали мотивацією для створення української групи. Кроки були
маленькими, але послідовними, починаючи від реклами, розповсюдження інформації щодо української культури, традицій, мови, закінчуючи принципом: окрема країна – інший прапор. Завантажити в свідомість тогочасних швейцарських українців, що російський прапор – це не є Україна, було непростим завданням.
Вже у 2015 році наші українські діти вперше на Зехселойтені підняли українські прапори. Небо Цюриха прикрасили жовто-блакитні кольори, діти в красивих, яскравих костюмах йшли по вулицях, представивши Україну як окрему державу.
А цього, 2023 року, маленьких представників України було майже півсотні. У красивому національному одязі, з прапорами України та Швейцарії і з цукерками в кошиках, які роздавали маленьким глядачам, діти, як і раніше, пройшли вони кілька кілометрів, але цього разу ще й співаючи. Вперше цьогоріч до ходи приєднався дитячий хор «Переспів». «Слава Україні!» – гучно проголошувала керівниця «Переспіву» – Зоряна Мазько, і, практично завжди хтось серед глядачів відгукувався: «Героям Слава!» – українців було дуже багато на Sechseläuten ході. Українські діти стали повноправними, шанованими членами світової поважної спільноти. Ми перемогли на культурному фронті, і це дуже глибокий і знаковий момент.
У Швейцарії звикло планувати заздалегідь, тому, переймаючи місцеву традицію, українці почали готуватися уже до наступного Sechseläuten ходи 2024. Він має бути іще більш яскравішим і видовищнішим іще тому, що ми віримо в нашу перемогу. І переможна колона з дітей переможців буде справжньою окрасою свята.
